Чому потрібен Архів Майдану?

Незалежна медіа-профспілка України долучилася до створення «Вогню Майдану» – спільного українсько-польського проекту журналістів та істориків

Представники НМПУ – Юрій Луканов та Сергій Штурхецький – як одні із ініціаторів проекту, побували 24 січня 2015 року у м. Рівне на робочій зустрічі, організованій Центром «Карта» м. Варшава (Польща) та Фундацією імені князів-благодійників Острозьких. У зустрічі взяли участь 14 представників медійних громадських організацій, Українського інституту національної пам’яті та Центру усної історії факультету історії Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, під час якої було обговорено робочий план зі створення збірника «Вогонь майдану. Чин української волі, 21 листопада 2013–22 лютого 2014» в рамках проекту «Архів Майдану» за підтримки програми Польсько-Американського дому Свободи «Перетворення у регіоні» (РІТА).

Щоб історія не спотворилася нашаруваннями часу і нових подій, учасники робочої зустрічі – зі створення збірника з архівами спогадів учасників Майдану Гідності – домовилися внести свій внесок у збереження та публікацію спадщини Людей Майдану.

Представники Центру «Карта» з Варшави поділилися досвідом збирання й архівування усної історії, а також адміністрування архівних аудіо\відео\документальних фондів понад 5000 осіб. Зі свого боку представники Інститут національної пам’яті з Києва розповіли про свої фонди понад 300 записів очевидців і учасників подій Майдану Гідності. До монтажу спогадів планується долучити уривки щоденників, вірші, уривки прес-коментарів – вільних від політики – та документи й комуніке державної адміністрації.

Метою роботи редакційної групи є видання книги спогадів, яка може бути основним підгрунтям фіксації процесу суспільної трансформації громадян України; також допоможе працювати над збереженням усної історії заради майбутніх поколінь європейців.

Збірник «Вогонь майдану. Чин української волі 21 листопада 2013–22 лютого 2014» заплановано випустити у листопаді 2015 року українською та польською мовами. Свідчення Майданівців буде викладено у конструкції, яка відповідає хронологічним подіям. Збірник буде вільним від політики. В кінці 2015 року планується здійснити презентації книги в різних містах України та Польщі.

Пропозиції щодо формування збірника та можливі декларації допомоги просимо направляти координаторам проекту: Мачею Ковальчику (Центр «Карта», Польща):

m.kowalczyk@karta.org.pl або Руслану Крапличу (Фундація імені князів-благодійників Острозьких, м. Рівне): r.kraplych@gmail.com

Президент присвоїв звання Героя України загиблим В’ячеславу Веремію та Ігорю Костенку

Президент України Петро Порошенко присвоїв звання Героя України журналісту В’ячеславу Веремію, що загинув від нападу невідомих осіб у ніч на 19 лютого, і загиблому на Майдані 20 лютого студенту, журналісту інтернет-видання “Спортаналітика” Ігорю Костенку. Про це йдеться в указі № 890/2014 від 21 листопада на президентському сайті.

Звання Героя України присвоєно “за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності”.

Нагадаємо, на думку НМПУ та НСЖУ держава не робить зусиль для покарання винних у злочинах проти журналістів.

Як не психувати на війні

У перші дні окупації Криму я опинився разом з двома колегами біля державної телекомпанії в Сімферополі, куди зайшли російські «зелені чоловічки». Ми стояли перед входом з камерами в руках. Раптом з-заду до нас підійшла жінка і почала кричати на тему «що ви тут робите і хто дозволив?».

Несподівано для себе я так заверещав на неї, що вона на кілька секунд оніміла. Правда, потім знову почала горлопанити.

Але я не про неї, а про себе. Я вже навчився контролювати свої емоції, зокрема, під час Майдану. Я там бачив усяке. Ви самі розумієте, що, коли реагувати бурхливо на кожен жахливий епізод, то можна збожеволіти. Тому з часом виробилася певна відстороненість від подій.

Але ж все це нікуди не дівається. Воно накопичується і врешті стається вибух на зразок того, що сталося зі мною в Криму.

Про це згадалося на тренінгу з безпеки від лондонського Інституту війни і миру, який організував Інститут розвитку регіональної преси. Він триває довше, ніж тренінг, який пропонує наш центр допомоги журналістам, відповідно там обговорюється більше тем.

Серед них – посттравматичний синдром. Журналісти, які бувають на війні, уже потім, уже вдома найрізноманітнішим чином реагують на те, що там побачили. Плачуть, не сплять, постійно розповідають про те, що там бачили і не можуть зупинитися.

Тренер дуже повно змалював це явище, але вихід запропонував лише один – зустрітися з кимось, хто теж був на війні, піти з ним на пиво і побалакати. Мені здається, що це, як мінімум, не єдиний прийом.

Для нас це актуальніше більше, ніж для будь-якої іншої країни, адже в нас журналісти не просто на війну їздять, але й велика кількість з них мусила виїхати зі своїх міст, адже там війна і є ризик, що їх переслідуватимуть за погляди. Думаю, що це не менша травма, ніж споглядати жахіття війни.

В Об’єднаному центрі допомоги журналістам допомогу надає досвідчений психолог Наталя Улько. Вона проводить свої сеанси по п’ятницях о 18:30. Деталі ви можете узнати у виконавчого секретаря медіа-профспілки Оксани Винничук. Телефон на сайті НМПУ.