Дім, де панує тиша

Колись тут було радіо… Воно вже було ще тоді, коли ані мене, ані інших, дотичних до цієї історії, на світі не було. Спочатку воно було совєцьким, вижило під час перебудови, пережило кравчука-кучму-ющенка-януковича, дві революції, анексію Криму, війну на Донбасі. Весь цей час воно було різним, з усіма вадами і проблемами, притаманними тій чи іншій епосі. Але це було чи не єдине місце на Чернігівщині, де публічно і щодня спілкувались з мешканцями регіону українською. І його слухали, навіть в самому глухому селі, йому писали, телефонували, з ним сперечались, його лаяли (інколи було за що) і щиро дякували (частіше, ніж лаяли). І воно БУЛО! РАДІО!!!

Колись тут було життя. І завжди відкриті на вхід двері. Вчора я хвилин десять простояв під цими запертими дверима, раз по разу натискаючи на кнопку дзвінка. І вже зібрався йти, коли раптом з-за прочинених дверей побачив трохи спантеличене обличчя свого колишнього колеги. Як з’ясувалось, після тотального скорочення (або “реструктуризації”, як це зараз цнотливо називає керівництво НСТУ), дверима тут тепер опікуються кілька лишившихся “в живих” журналістів-ведучих ефіру. Але ж, не дверима єдиними! Тепер журналіст цього “залишкового радіо” окрім підготовки та ведення безкінечних прямих ефірів (а іншого формату, за замовчуванням, тут вже просто немає) мусить опікуватись технічним забезпеченням ефіру (для цього в напіврозібраній ефірній студії на невеличкому столику поруч з комп’ютером та мікрофонами “гордо” стоїть мікшерний пультик). Тут же в кутку студії встик навколо якогось, вибачте, кофєйного столика стоїть кілька стільців для гостей, з якими ведучий, відволікаючись на мить від компьютера-кнопок-пульту, має ще й якось спілкуватись. І так – в оточенні кількох відеокамер, які транслюють цю радіофеєрію безпосередньо у Фейсбук! Круто ж, нє?! Правда, камерами поки що опікується не ведучий, а один з ще лишившихся техніків. Якщо що, то він же під час ефіру і до дверей збігає. Або не збігає, бо чого тут нині комусь шастати?

А отже, на жаль, радіо тут нині в його, да пробачать мені “реформатори”, класичному розумінні немає. Є його “суспільна імітація”! І немає життя в цих колись наповнених щоденною робочою метушнею  коридорах. І найжахливіше, принаймі для мене, – колеги-радійники зрозуміють: тут панує тиша… НА РАДІО! ТИША!!!

P.S. Я дуже сподіваюсь, що колись в цей Дім Радіо повернуться і життя, і радіо!

P.P.S. Колись, років 20 тому я робив тут перший в історії Чернігівського облрадіо прямий ефір. І був певний час тим самим “універсальним солдатом”, яких примусово зараз “ліплять” з лишившихся журналістів. Тільки є одна суттєва різниця: я свого часу робив це добровільно, експерементуючи, шукаючи нові формати в доповнення вже існуючих, але не знищуючи при цьому все навкруги. Тож панове “реформатори” запізнилися зі своїм “суспільним експериментом” на ті самі 20 років, намагаючись підмінити шаленим аматорством професійні стандарти, натомість пропонуючи аудиторії продукт сумнівної якості!

Ігор Чайка, голова Комітету НМПУ

 

 

 

 

 

 

 

 

Залиште коментар