Передноворічне вітання голови НМПУ Ігоря Чайки

Так сталось, що наприкінці літа я, не встигнувши вчасно пригальмувати та опинився на посаді голови Незалежної медіа-профспілки України. Ледь не написав «опинився в кріслі», але, по-перше, то занадто пафосно і направду не відповідає дійсності, а в нашому, вибачте, офісі, з якого нас так намагався восени виштовхати перший секретар НСЖУ товариш Томіленко… Хай мене вже громада пробачить, але писати «пан» якось рука одразу німіє. А втім, за посадою воно й гарно звучить, навіть так ностальгійно для декого: товариш перший секретар! Та й поведінковий стиль, здається, відповідний 🙂 Але ж я не про нинішні партійно-номенклатурні забави колись дружнього до нас НСЖУ, я про крісло – так от, крісла в нас ніякого немає! Жодного. І сидить новоспечений голова (а це ще коли йому підфартить) на звичайнісінькому стільчику.

Хоча, зрештою, я і не про стільці з кріслами…

15750115_10209523408135645_1473689995_n

Я, власне, хотів тут під ялинку кілька слів сказати про профспілку. Звичайно ж, медіа. Чи НМПУ. То вже як кому зручніше. Але чомусь багато років поспіль в словосполученні Незалежна Медіа-Профспілка України надто вже багатьма вперто ігнорувалась одна зі складових – Профспілка. Якось бентежило воно, ламаючи сталий погляд на сформований в країні пул медійних ГО. І тому, коли НМПУ крокувало  у світле та омріяне демократичне майбутнє дороговказом, чітко окресленим керманичами новітньої «четвертої влади», та не дошкуляло своїми «профспілковими витребеньками» – мир, дружба та жувачка панували в нашій медіаспільноті, а піца, кола та гамбургери розподілялись вже майже як при комунізмі, пам’ятаєте: «від кожного по здібностям, кожному – за потребами». Ще трохи, і, здавалось, заволаємо радісно і натхненно:

«Грудью вперёд бравой!

Флагами небо оклеивай!

Кто там шагает правой? Левой! Левой! Левой!»

І тут, як з’ясувалось, ми, нарешті отямились і згадали, що профспілка сама вирішує, коли, куди і з якої ноги їй крокувати. Ми згадали, що профспілка – це не якась абстрактна «медіаспільнота» і не закритий клуб обраних медіаперсон з телевізійної тусовки, а саме ті, хто щоденно знімає, монтує, пише, редагує, розповідає і ті, хто робить все можливо (а інколи і неможливе) для тих, хто знімає, монтує, пише, редагує, розповідає тощо. Ми вже усвідомили і побачили, що немає маленьких чи великих поразок або перемог, як немає важливих і неважливих справ. І на власному досвіді ми вже довели, що доля маленького газетного колективу з Ківерців для нас не менш важлива за долю колег з Національного газетно-журнального видавництва. Як і чиновник міністерства, кабміну чи адміністрації президента нічим не кращий за чиновника районного масштабу. І вплинути на них можливо лише спільними акціями, діями та протестами, підкріпленими реальними законними правами та можливостями саме такого інституту, як Профспілка. А всім, хто ще й досі тримає з цього приводу в кармані велику скептичну дулю, раджу уважно прочитати Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Надихає, скажу я вам, і додає впевненості.

Але лупати скелю поодинці, кожному свою, та ще й на певній відстані один від одного, можна безкінечно довго. І інколи у когось ламається те лупальне знаряддя, хтось втрачає віру, а хтось просто втомлюється, та заспокоює себе тим, що, напевне там, за тією скелею немає нічого, що варте таких зусиль… Зрештою, «нас і тут нєплохо кормят», не?!

Втім, я щиро сподіваюсь, що в наступному 2017 році ми все ж таки усвідомимо, що навіть процес лупання може перетворитися з безнадійного трешу на захоплючий екшн, але за умови дієвої масовки і гарних постановочних ефектів. До речі, нещодавня «Ялинка під Кабміном» – добрий тому приклад, як з огляду на візуальний ряд та задоволення від участі в процесі, так і отриманих результатів. Протягом неповних двох останніх тижнів директор НГЖВ пан Щекун, який довгі місяці  безнадійно намагався потрапити на прийом до очільників Мінкульту, ходить на зустрічі з міністром, як на роботу! :-)))

Тож на останок зичу нам усім гарних свят, доброго настрою і натхнення на весь наступний рік, який обіцяє для нас бути, як мінімум, непростим та задиркуватим! А, власне, чого ще чекати від Півня?!

З Новим роком, колеги!!!

Позначки:,

Залиште коментар