Співпраця з російськими журналістами дає нам важелі впливу, – Луканов

Днями Міжнародна федерація журналістів (МФЖ) та її регіональна філія Європейська федерація журналістів (ЄФЖ) презентували посібник «Безпека та солідарність журналістів в Україні 2014: Посібник для журналістських об’єднань у кризових ситуаціях». До його написання долучилися організації-члени МФЖ та ЄФЖ Незалежна медіа-профспілка України (НМПУ), Національна спілка журналістів України (НСЖУ), Спілка журналісті Росії (СЖР).

Одним з авторів посібника став голова Незалежної медіа-профспілки України Юрій Луканов. За його словами, попри те, що більшість росіян, які висвітлюють війну, важко назвати журналістами, така співпраця нам потрібна з суто практичних міркувань.
– Під час наших зустрічей не звучать демагогічні гасла про два братні народи та інша ідеологічна маячня. Ми говоримо про і вирішуємо суто практичні речі.

Та, наприклад, коли в Криму французького телеоператора Девіда Жофрійо взяла в полон так звана «армія Криму», визволяв його я і двоє журналістів Центру журналістських розслідувань Сергій Мокрушин і Євген Гаркуша. Тож ми зв’язалися не тільки з офісом МФЖ в Брюсселі, але й зі Спілкою журналістів Росії, щоб вони якось вплинули на кримчан, які росіян вважають авторитетами і прислухаються до них. Ця практика була вдалою – десь через три з половиною години після початку наших переговорів французького колегу було звільнено.

Ми часто робили спільні заяви з приводу захоплення у полон наших журналістів у так званих «ДНР» і «ЛНР». Можна ставитися до цього як завгодно скептично, але зараз в полоні перебуває лише одна журналістка Марія Варфоломеєва. Це, звісно, теж ганебний факт, але це вже не 7-8 медійників одночасно, як це було раніше. Тобто, така співпраця з російськими колегами дає нам важелі впливу.

До речі, треба сказати, що аналогічну співпрацю ми маємо і Асоціацією польських журналістів. Правда, не в рамках ОБСЄ, а на двосторонній основі.

– Ми вже більше року прожили в неоголошеній війні, а до цього ще був Майдан. Проте, навчання журналістів щодо того, як правильно працювати в зонах конфлікту лише зараз набирають популярності. Як медіа працювали весь цей час? Чому медіаспільнота так спізнюється з відповідями на виклики?
– Я би не погодився, що тільки зараз вони стали популярними. В рамках Об’єднаного центру допомоги журналістам НМПУ та НСЖУ ми ще в першій половині минулого року підготували команду тренерів з безпеки журналістів за методиками Міжнародної федерації журналістів.

Ми за минулий рік об’їздили з ними більше половини регіонів України. Всюди вони користувалися популярністю. І це зрозуміло. Оскільки українські журналісти, як і все суспільство були не готові до того, що війна станеться на нашій території. Тому і працювали, не уявляючи, як поводити себе в гарячих точках.

Тепер ситуація змінюється. Зараз ми розширили курс з безпеки, додали до нього, наприклад, психологічні елементи – як вести себе в полоні, як навчитися діяти в екстремальних ситуаціях тощо. Думаю, що і він не залишиться поза увагою журналістів.

– Наскільки для журналістів та редакцій безпека в пріоритеті зараз?
– Важко сказати, чи це не лише на словах. Наприклад, редакції так само не страхують журналістів, які відправляються в гарячі точки. Наше юридичне бюро аналізувало проблему і виявило, що для такого страхування є ряд законодавчих обмежень. Недавно відбувався круглий стіл з цього питання. Думаю, що воно буде вирішуватися на законодавчому рівні.
Я не певен, що до головних редакторів дійшло, що не можна посилати людей непідготовленими. Хоча є певні зсуви. Пам’ятаєте проект «Телекритики», яка посилала на війну регіональних журналістів. Кілька зразу потрапило у полон через власну непідготовленість. Тепер в «Телекритики» подібний проект і журналісти там неодмінно проходять тренінг з безпеки. Але в цілій країні питання лишається актуальним.

– Які виклики можуть постати перед журналістом, коли він відправляється в зону АТО?
– Відкрийте будь-який посібник, і всі перераховані там виклики можуть постати перед журналістами. Щоб на них гідно відповідати, треба підготуватися. Ну і додайте ще часто нерозважливість або невміння працювати з пресою наших військових. У мене був випадок, коли, попри те, що всі документи були оформлені належним чином, нам з колегами довелося простояти перед блок-постом годину.

– Що пропонує Незалежна медіа-профспілка України (НМПУ) для журналістів в контексті кризової ситуації в країні?
– Окрім тренінгів у нас багато корисних сервісів. Рік тому ми разом з НСЖУ створили Об’єднаний центр допомоги журналістам. Іноземні та міжнародні журналістські організації, а також деякі наші підприємці допомогли нам заснувати фонд матеріальної допомоги тим, хто постраждав на Майдані. Ми також вплачували кошти тим, хто змушений був виїхати з окупованих територій.

На початку року завдяки допомозі діаспори українців з США і деяких українських бізнесменів ми створили банк захисної амуніції для журналістів, які відправляються на війну. Тобто, коли редакція направляє журналіста до зони АТО, він може звернутись до нас з проханням надати в користування каску та захисний бронежилету на час свого відрядження. Пріоритет мають члени НМПУ і НСЖУ, але загалом ця наша послуга відкрита для всіх.
Також у нас працює психолог Наталя Улько, яка проводить семінари, індивідуальні та групові заняття для журналістів, які стикнулись із кризовими ситуаціями. Ви самі розумієте, що висвітлення війни не минає просто так для психіки, так само як і вимушений переїзд з окупованих територій.

– Наскільки експертне коло спеціалістів з безпеки журналістів в Україні якісне?
– Я зустрічаю багато журналістів, які пропонують свої послуги як тренери. Вони відважні журналісти. Але на їхньому місці я б не наважувався виступати як тренер. Поділитися досвідом – так. Але для того, щоб навчати – треба мати системне уявлення. По собі скажу, що до того, як навчатися на тренера, у мене, звісно, були якісь уявлення про роботу після Майдану, Криму і Сходу. Але вони були розпорошені. Навчання систематизувало мій досвід. І виправило деякі хибні уявлення, які я мав.

Позначки:, , , ,

Залиште коментар