Путінська війна проти правди

Це був рік розчарувань для всіх, хто сподівався на те, що після захоплення Криму Володимир Путін зменшить свій апетит до українських земель. Путін продовжив пхатися вперед, на захід, і якщо для популяризації Світового футбольного чемпіонату 2018 він нашукує чіпке гасло, ним могло б стати: «Відвідайте Росію, перш ніж Росія відвідає вас». Нещодавно в одній американській газеті з’явилася карикатура, де Ангела Меркель питає в Путіна: «То де в Росії ви плануєте провести фінальний матч Світового чемпіонату 2018?». Путін відповідає: «Я поки що не знаю, можливо, у Ляйпцигу».

Росія є ядерною супердержавою, яка полишила спільноту процвітаючих, миролюбних народів, перетворившись натомість на найнебезпечнішого в світі агресора. Наслідком стало те, що європейські країни практично отримали новий географічний досвід: Неможливо перебувати занадто далеко від Росії, можна перебувати тільки занадто близько – що легко можуть засвідчити Балтійські країни та Польща.

Ціллю неоголошеної гібридної війни Путіна стали наші засоби масової інформації. Його профі (RT Russia) та тролі в Твітері намагаються навіювати Європі кремлівську історію, певну агресивну інтерпретацію «завоювання умів і душ». Занадто багато є випадків, коли вони в цьому успішні.

Як редактор, я щодня маю справу з повідомленнями і розвитком політичної ситуації на українському театрі подій. Новини з війни можуть бути занудливими. Новини з війни про віддалені міста і селища, про які ми ніколи раніше не чули, де знову і знову йдеться про ті самі інциденти: Х солдатів та Y цивільних загинули під час обстрілу. Новини з війни депресивні, бо, як здається,вони ніколи не припиняться, саме тому що, як здається, ця війна ніколи не припиниться. Тим не менше, новини з війни мусять повідомлятися неухильно.

Отже, я маю декілька пропозицій щодо того, як ми мусимо висвітлювати просування цієї ситуації і як ми мусимо поводитися з Путіним, якщо він вирішить підтримувати її довший час, що здається найбільш імовірним сценарієм.

Нашою скромною, проте потужною зброєю є слова. Ми не повинні користатися ними легковажно, особливо коли доходить до висвітлення ситуації, котразагрожує нашим цінностям, як ніщо інше після закінчення Холодної війни. Дехто стверджують, що насправді та війна ніколи не закінчувалася, що вона просто була замороженою якийсь час, а тепер знову розігрівається до того рівня, коли її вже більше неможливо буде легітимно називати «холодною».

Наш обов’язок, як журналістів – не западати в оманливу мову політики. Канцлер і міністр закордонних справ Німеччини, інші політичні лідери Заходу, обмежили свої дипломатичні зусилля довкола України рамками дій, спрямованих на те, «щоб запобігти війні в Україні». Оскільки запобігання війні така прекрасна ідея, ми часто погоджуємося з цими словами, змушуючи самі себе ставати співучасниками маскування того, що насправді відбувається в Україні, де війна вже триває у повному розпалі. Міста обстрілює артилерія, вбито та переміщено тисячі цивільних осіб, жінки ґвалтуються, дитячі майданчики піддаються мінометним обстрілам, землю анексовано і – на додаток до військових злочинів – постаченою Росією зброєю, навченими Росією найманцями-операторами в небі збиваються цивільні літаки.

Ще більш небезпечним за лукаву мову дипломатії є те, що експерти з нашої справи звикли називати «словом як збройовою системою» або «інформаційною війною», відомими колись як «пропаганда». Як журналісти, всі ми це зневажаємо і з обуренням реагуємо на звинувачення в тім, що ми є частиною цього явища, хоча в занадто багатьох випадках ми мимовільно в нього вписуємося. Гарний приклад цього – називати конфлікт в Україні «громадянською війною» (bürgerkrieg). Більшість новинних агенцій Німеччини, включно з моєю, саме так і робили.

Але в Україні триває неbürgerkrieg. Саме це слово прямо походить з пропагандистської машини Путіна, котра подає цю війну, не як акт агресії, а як внутрішньодержавну проблему. Називати її bürgerkrieg– це ображати тих людей, на яких напали, ображати наших читачів і нашу професію. В наших публікаціях немає місця мові пропаганди. Пропаганда змушує війни тривати. Пропаганда забезпечує прикриття для вбивства. Пропаганда роз’їдає вільну пресу.

Дипломатичні слова про дружнє врегулювання є найгіршим і найнебезпечнішим шляхом для поширення пропаганди. Тим не менше, їх повторюють в газетах,пропонують в коментарях і політичних оглядах. Мій улюблений приклад таких слів про дружнє врегулювання? Це те, на що ми завжди западаємо, те, що транслюють варті довіри обличчя й міцні рукостискання таких осіб, як Барак Обама та Кофі Аннан або – як в Мінську – суха, але камінно-тверда подібність Ангели Меркель і Франка-Вальтера Штайнмаєра. Це перемир’я, припинення вогню, «der Waffenstillstand». Коли ми чуємо, що нарешті досягнуто припинення вогню – знову, як в Мінську, – ми виплескуємо ці слова на наші передні шпальти, ми викрикуємо їх з полегшенням і нахвалюємо наших відважних політиків за те, що переговорювалися цілу ніч.

Та ось яка погана новина: ніщо так не вбиває людей, як припинення вогню. Його ніколи не дотримуються. Ніколи. З досвіду на фронтових лініях, з висвітлення війн в Іраку, Афганістані, Сирії, Грузії, Лівії, я можу впевнено свідчити – припинення вогню ламається завжди, і динаміка цього завжди та сама: перемовини, святкування, колапс. Припинення вогню дозволяють жертвам війни подумати, ніби вони можуть розслабитися, знову виринути зі своїх укриттів, намагатися відновити звичайне життя, тим часом як агресори готуються до нового раунду бойових дій. Для таких людей, як Мілошевич, Ассад, Путін, «припинення вогню» означає: доозброєння, дозаправка, доукомплектування, перегрупування. Саме це зараз відбувається довкола українського міста Маріуполь.

Роботою журналістів не є продаж нашим читачам міражів дипломатії, і не наша робота – створення гарного іміджу нашим політикам, розповідаючи похмурі історії про довгі ночі перемовин та kartoffelsuppe (картопляний суп). Наша робота – сумніватися в тому, що вони нам розповідають, перевіряти, чи вони просуваються до миру, чи до власного уявленого образу. Коли йдеться про цинічний політичний бізнес в часи війни, гарні слова на кшталт Waffenstillstandрідко призводять до гарних результатів.

Автор: Юліан Райхелт, шеф-редактор Bild.de
Переклад: Олександр Красюк

Текст англійською мовою можна прочитати на сайті Politico

Позначки:, ,

Залиште коментар