Переговори щодо єдиних прес-карт тільки почались

Сергій Гузь

Єдина прес-карта має сенс на існування тільки у тому випадку, якщо вона на практиці допомагатиме журналісту вільно потрапляти на різні заходи, отримувати інформацію та зменшить ризики в роботі.

Національні прес-карти вже існують. А ви не знали?

Кілька тижнів тому здійнявся гвалт щодо введення так званих «єдиних прес-карт». Наче, ледь не кінець світу настане з їх появою. Проте варто згадати, що з 1992 до 2005 року в нашій державі тільки Національна спілка журналістів України видавала журналістські посвідчення, які єдині в національному масштабі надавали їх власникам визнання у якості «журналістів». Чи якось це обмежувало розвиток вільної та чесної журналістики? Ні. Бо одночасно свої посвідчення могла надавати будь-яка редакція.

Сьогодні як мінімум дві журналістські організації видають журналістські прес-карти в масштабах всієї країни. Це НМПУ та НСЖУ. Очевидно, що тільки ці організації визначають кому давати ці прес-карти та кого визнавати журналістом, а кого ні. Знаю багатьох журналістів, які мають посвідчення цих спілок.

Обидві журналістські організації є членами Міжнародної федерації журналістів, яка підтримує  створення національних прес-карт. Власне, з цього і почались переговори між НМПУ і НСЖУ про створення спільної (єдиної) національної прес-карти.

Переговори ці почались давно і на початку було багато застережень щодо створення спільних прес-карт. По-перше, кожна з організацій не хоче втрачати членів. Не секрет, що часто журналісти вступають в спілки виключно з метою отримати журналістське посвідчення.

По-друге, є багато питань щодо обліку та емісії прес-карт, які не так просто угодити.

Фактично на початковому етапі мова йшла лише про об’єднання зусиль цих двох спілок. Та під час роботи над спільною системою журналістських посвідчень ідея набрала ширшої підтримки. До переговорів долучились УАВПП, АНРВУ, НАМ та Комісія з журналістської етики.

На підтримку етичної журналістики

Очевидно, що будь-яка справа має як позитивні, так і негативні моменти. Ризики полягають у тому, що єдині прес-карти опиняться під контролем державних структур. Власне, саме через це коментар прес-секретаря МВС Сергія Бурлакова був сприйнятий журналістським середовищем вкрай негативно. Підлити олії у вогонь можна, якщо додати, що цю ідею підтримують і на рівні прес-служби президента. Чи значить це, що тепер державні органи будуть визначати кому давати прес-карту?

Насправді ситуація на переговорах щодо функціонування національних прес-карт зовсім протилежна. Представники усіх організацій, що долучились до переговорів, висловили спільне бачення того, що цей механізм має бути повністю незалежним від втручання чи контролю з боку держави.

Більше того, є чітке переконання розвивати цю ініціативу у створення більш потужних механізмів саморегулювання на галузевому рівні. Наприклад, спільна участь у перетворенні Комісії з журналістської етики у галузеву організацію, що розглядатиме скарги на ЗМІ. І допомагатиме ЗМІ та суспільству знаходити компроміси та порозуміння, виступати в ролі медіатора, щоб зменшити тиск на пресу та посилення цензури.

Звісно, недобросовісні журналісти, які постійно та свідомо порушують професійні стандарти, ризикують втратити національну прес-карту. На такі рішучі кроки згоді представники всіх організацій. Але як неетичного журналіста позбавлятимуть прес-карти – предмет переговорів галузевих організацій. Тільки вони визначатимуть механізми та критерії. І ось тут свої пропозиції можуть висловлювати всі журналісти, зацікавлені у підтримці етики в ЗМІ.

Колективний захист професії

Створення національних прес-карт – це створення колективного захисту журналістів від тиску держави чи можновладців. Сьогодні ми десятки разів на місяць стаємо свідками грубих порушень прав журналістів з боку окремих чиновників чи великого бізнесу. І дуже часто журналістам доводить поодинці захищати свої інтереси, через що нас частіше б’ють, ніж їх притягають до відповідальності.

Ми маємо юридичні служби, розпилені між організаціями, а тому у скрутній ситуації доводиться довго витрачати час на пошук найкращого варіанту для захисту журналіста. Наприклад, коли йому відмовили у доступі до публічної інформації.

Координація юридичних служб та департаментів галузевих організацій дозволить посилити нашу колективну ефективність. А конфлікти, що виникають в середині галузі, вдавалось би краще вирішувати шляхом переговорів.

Механізм національних прес-карт

Переговори тільки почалися, тому сьогодні немає  кінцевого механізму функціонування національних прес-карт, який би можна було презентувати. Є кілька варіантів, поки що робочих. Наприклад, є варіант створення єдиного центру, який керуватиметься спільним секретаріатом/дирекцією, яку за квотою призначатимуть галузеві організації (НМПУ, НСЖУ, УАВПП, НАМ та інші).

Альтернативний варіант полягає у тому, що кожна організація самостійно видаватиме ці посвідчення своїм членам. Проте не всі галузеві організації хочуть адмініструвати таку бюрократичну роботу. Деякі готові передати ці функції якраз у секретаріат.

Не виключено, що під час переговорів виникнуть і інші ідеї.

В будь-якому разі національні прес-карти зможуть отримати всі професійні журналісти, незалежно від особистого членства в тій чи іншій організації. Кожна редакція зможе замовити такі прес-карти для своїх репортерів.

Не планується позбавляти редакції права видавати власні посвідчення, якщо вони вважатимуть, що так для них краще. Взагалі поки що на переговорах мова не йшла про внесення змін до існуючого недійного законодавства. В тому то і полягає суть ідеї, щоб національні прес-карти функціонували на рівні галузевої самоорганізації. Політики та держава мають лише визнати право галузі самостійно вирішувати питання: кому надавати національну прес-карту, а кому ні.

Та найкраще національні прес-карти функціонуватимуть лише тоді, коли всі громадяни країни матимуть реальну можливість вільно отримувати та поширювати будь-яку не заборонену інформацію. Тоді ніхто не зможе блогеру чи громадянському журналісту потрапити на публічний захід, надіслати чиновнику запит чи дістати в установі копію потрібного документу. Навіть якщо у такого блогера не буде національної прес-карти.

Як у інших

Національні прес-карти існують і в інших країнах, наприклад, в Великобританії та Франції. В останній національна прес-карта надає значні пільги з оподаткування доходів журналістів. Але за це  журналістам доводиться звітувати перед державою про свої доходи.

Можна говорити про певний контроль держави над пресою, через виокремлену податкову звітність. Тому інколи зіркові журналісти з великими доходами відмовляються від національних прес-карт, аби зберегти у таємниці від громадськості рівень своїх доходів.

У Великобританії національна прес-карта жодних економічних пільг не надає, окрім визнання її власника професійним журналістом. Причому що важливо, це визнання є і з боку правоохоронних органів. Щоб отримати визнання поліції, більше десятка журналістських організацій надали представнику поліції право приймати участь в роботі комісії, яка керує національними прес-картами. Але лише з правом спостерігача.

І якщо у Франції прес-карти видає єдина організація, то у Великобританії їх може видавати будь-яка журналістська організація, що входить до пулу, який утворили найбільші галузеві спілки. В жодній з цих країн національна прес-карта не розглядається як перешкода у роботі журналіста. Бо в кожній з них громадяни мають вільне право самостійно отримувати будь-яку інформацію.

Власне, захист і реалізація права громадськості на доступ до публічної інформації – є найкращою гарантією від обмеження прав журналістів, наприклад, при введенні єдиних прес-карт.

Залиште коментар